Вже близько десятиліття житель с. Будище, що на Черкащині, Микола Нестеренко працює над збереженням історичного минулого у власній домівці.
Нікого вже не дивує, коли історичні експонати стають частинами привтних музеїв, які ентузіасти відкривають власними силами задля збереження частинки історії. Таких прикладів по всій Україні вже чимало. Збирають все — від раритетних автомобілів до згадок війни — як сучасної, так і давно минувшої.
Любителі старовини пояснюють, що таким чином вони намагаються зберегти для нащадків пам’ять про минулі часи. Адже не даремно кажуть, «хто не пам’ятає свого минулого, той не вартий майбутнього».
Протягом 10 років житель села Будище Черкаського району, учасник інтернаціональних воїн, інвалід війни Микола Нестеренко перетворює свій двір на домівку для музейного начиння.
Почалося все з бажання залишити щось нащадкам та поступово перетворилося на справу життя. Хоча ніколи не міг подумати, що все набере таких розмірів.
«За своє життя мені довелося побувати у 13 гарнізонах, у багатьох країнах, об’їздив практично всю Європу. І я бачив, що в цих країнах дуже серйозно ставляться до збереження своєї історії. Не дарма ж є така приказака — «Народ, який забуває своє минуле, не має свого майбутнього». І як би ми не відносилися до певних етапів нашої історії, ми повинні про неї пам’ятати. Чи хороший цей етап був, чи поганий, кожан людина має вирішити сама», — відзначає Микола Нестеренко.
Як колишньому військовому Миколі Васильовичу особливо була близька воєнна тематика. Тому у його приватній колекції чимало експонатів, які нагадують про важкі сторінки української історії. Наразі ж він працює над розширенням серії, присвяченій вже сучасному російсько-українському протистоянню на Сході держави. Тому і звертається до військових частин із проханням надати до його приватної колекції їхні бойові прапори, статути, фотознімки та інші експонати, які могли б бути цікавими для майбутнього покоління.
Його музей вже прикрашає стяг оршанецьких прикордонників, що побував у запеклих боях у зоні проведення антитерористичної операції.
Відгукнувся на його прохання і Черкаський автомобільний батальйон, сформований під час третьої хвилі мобілізації. Дещо вже передали музею, дещо пообіцяли привезти ще із зони АТО, коли бійці повертатимуться на ротацію.
Наразі пан Микола подумує про розширення козацького куточку, проте для цього потрібне окреме приміщення.
– У мене прапрадід був полковником Запорозької Січі. Після того як Катерина ІІ розігнала козацтво, то йому виділили 300 гектар землі і він заснував хутір Нестеренки. На картах його вже немає, але є урочище з такою назвою. Може це по крові мені передалося, — пояснює свою цікавість до козацько історії пан Микола.
Також він планує створити стенди, присвячені Великій Вітчизняній війні та війні в Афганістані.
– Якби у мене було додаткове приміщення, то я б його видівли безпосередньо під війни, в яких брав участь український народ, — каже Микола Нестеренко.
Є у нього і радянський куточок. Адже пан Микола вважажє, що ми маємо пам’ятати і цю частину нашої історії, яка б вона не була.
Прикрашають його колекцію елементи українського побуту.
А ще він пишається вишитими рушниками, кожному з яких не менше 80 років.
Попри свій поважний вік (цього року має виповнитися 70), планів у Миколи Васильовича багато, проте, відзначає, втілити їх всі на свою скромну пенсію він не може. Часто звертався про допомогу до представників влади, проте мало хто відгукується. Але пенсіонер не опускає руки і продовжує при нагоді поповнювати свою колекцію пам’ятками минувшини.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
