загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Таємниці мандрівних кобзарів

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати
Таємниці мандрівних кобзарів

Братство мандрівних кобзарів виникло в дуже давні часи, і в ті часи вже згадується його військово-розвідувальна діяльність. Кобзарі здавен вважалися чарівниками, наділеними магічною силою. Кобзарі асоціювалися і з козацькими характерниками, адже на знаменитих народних картинах козак Мамай майже завжди був зображений з бандурою в руках.

Кобзарі мали свою таємну мову, звану лебійською (липетинська) (лебій — сліпець), свій традиційний танець — лебійська скакомка, свої таємні ритуали і традиції. Усі збори і посвячення проводилися вночі у цілковитій темряві, щоб зберегти їх у таємниці від зрячих. У кобзарів, як і у лицарських спільнотах, як вид вирішення суперечок використовувався "судовий поєдинок". Судові поєдинки також проводилися вночі, з використанням кулаків і палиць. Кодекс кобзарських звичаїв і законів передавався від учителя до учня і називався "Устинські книги", тобто ті, які передаються з уст в уста.

1773 року, передчуваючи знищення Січі, козацькі характерники зібрали таємну раду, на якій вирішено було з метою збереження української душі, ініціювати створення т. зв. кахтирів, тобто рукописних книг, у яких буде описана історія України і поширити їх серед народу.

У кобзарів же такі книги передавалися усно, тому й називалися вони Устинськими. Існувало 12 Устинських книг, кожна з яких мала своє призначення. Так, перші книги містили норми і правила поведінки кобзаря чи лірника перед братією та народом. У наступних книгах мова велася про техніку гри на кобзі, лірі чи бандурі, вивчення народних дум, пісень тощо. Окрема книга була присвячена вивченню лебійської мови. Оскільки ця мова була таємною, то повністю її дозволялося вивчати лише окремим найнадійнішим учням, решті дозволялося знати лише 30— 40 найбільш вживаних слів (привітання, попередження, сигнали). Зміст двох останніх книг, у котрих були відомості про кінець світу, уміння пророкувати, могли відкриватися лише особливо довіреним і надійним кобзарям, котрі пройшли певні випробування, користувалися великим авторитетом серед кобзарів і складали додаткові клятви і обітниці. Одна з книг була присвячена техніці особливої кобзарської боротьби "костурець". Ми звикли уявляти кобзарів сліпими і безпомічними старцями. Насправді ж вони могли відстояти себе перед будь-яким ворогом, особливо це стосувалося нічних умов, де кобзарі навіть мали превагу над зрячими людьми. Кожен кобзар повинен був бути озброєний палицею-костурцем, від якої й пішла назва боротьби, а також особливим "свяченим ножем", котрий традиційно носили на грудях під сорочкою. Техніка "костурця" базувалась на розкритті в людини унікальних резервних можливостей, адже лише таким чином вона могла компенсувати втрату зору. Про унікальне вміння сліпих кобзарів битися є чимало згадок. Гнат Хоткевич у своїх працях про кобзарів і лірників згадує про мандрівного волинського лірника, який заробляв на життя не лише грою на лірі, а й охотницькими боями з селянами. Порфирій Мартинович у своїх записах про незрячого кобзаря Гаврила Зелінського з Костянтинограда відзначав його надзвичайну силу і вміння битися навкулачки. А знаменитий кобзар Остап Вересай славний був не тільки своєю співогрою, але й великим хистом до бійок і ніколи нікому не дозволяв себе ображати. Інший знаменитий миргородський кобзар-віртуоз 30-х років XX ст. Андрій Саранча також майстерно володів холодною зброєю і, попри свої невиразну статуру та незрячість, часто виходив переможцем у бійках зі злодіями, які постійно зазіхали на його гаманець.

Серед українських незрячих співців було чимало таких, хто відзначився неабиякими бойовими здібностями під час національно-визвольних змагань 1917—1921 років. Знаменитий кобзар Антін Митяй виконував обов'язки зв'язкового між частинами армій УНР, уславився вмінням наосліп їхати верхи на коні, рубатися шаблею і на звук стріляти з пістоля. А гайдамаки Слобідського Коша захоплювалися вмінням харківського лірника Йосипа Гливкого "навпомацки битися навкулачки". Незрячий лютенський кобзар Петро Гузь супроводжував повстанські загони отамана Христового і брав участь у боях. Цей список можна продовжити іменами Федора Кушнерика, Івана Кучугури-Кучеренка, Петра Галашка-Нитченка, Павла Носача, Петра Скидана та багатьох інших незрячих кобзарів, які у вирі громадянської війни перебували у різних військових формаціях.

Кобзар Петро Гузь

Організація кобзарів була тісно пов'язана з козацькими характерниками. Можна припустити, що була вона одним із відгалужень таємного характерницького братства. Не випадково існував звичай, що осліплених козаків, котрі потрапляли в кобзарський цех, відразу обирали на керівні посади.

Видатний кобзар Остап Вересай Так, після зруйнування Січі козака Гната Рогозянського обрали "панотцем-цехмайстром кобзарського та всього незрячого братства". Видатними кобзарями були і колишні козаки Грицько Кобзар з Іржавця, Степан Погрібняк з Київщини, Андрій Бурсак з Костянтинограда та ін. Тому й не дивно, що кобзарі зазвичай діяли разом з козаками, були їхньою розвідувально-диверсійною мережею.

Особливо яскраво така діяльність кобзарства виявлялась під час козацьких повстань, особливо під час Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Мало хто знає, що Богдан Хмельницький, котрий сам був непоганим кобзарем, 1652 року підписує указ про створення музичного цеху на Лівобережній Україні за аналогією з подібними цехами у Києві, Кам'янці, Львові та інших містах. Хмельницький знав ціну кобзарям, як співакам, так і воїнам. Де треба було таємно пройти через ворожий терен, розвідати ворожі становища, передати вістку, піснями підготувати народ, зробити якусь диверсію, пускався в діло кобзар. Особливо ефективними кобзарі-диверсанти були в нічних умовах, адже вночі вони завдяки добре розвинутим іншим відчуттям мали перевагу над зрячими воїнами. Сліпий, і з першого погляду, немічний, він міг, не викликаючи підозри своєю безпорадністю, робити великі справи. Інколи під маскою сліпого міг ховатися зрячий. І коли з таких кобзарів була створена ціла мережа, тоді для ворога наставали страшні часи. З жахом і ненавистю пов'язані шляхетські реляції і спогади часів козацьких війн про диверсійну роботу кобзарів. З книги Тараса Каляндрука "Загадки козацьких характерників"

https://www.youtube.com/watch?v=z6O3Nm_zKPk (Спекторграма співу кобзаря Петра Гузя, Дума "Про трьох братів самарських")

https://www.youtube.com/watch?v=6sxvS1K8Abc (Спекторграма співу кобзаря, "Ой, на горі на могилі")

https://www.youtube.com/watch?v=-xnArDB3xnE (Гнат Хоткевич "Ой, на горі вогонь горить", спекторграма співу)

До списку новин